Що може бути болючіше ніж писати некролог про загиблого друга?

22 березня 2023 року під час виконання бойового завдання загинув мій близький друг Андрій Щербанівський.
Знаний спортсмен та організатор спортивних змагань з легкої атлетики та тріатлону. Турботливий батько трьох чудових діточок: доньки та двох синів. Надійний чоловік та голова родини. Добрий товариш. Невтомний мадрівник.  Вірний друг. Гостинний господар. Справжній патріот України. Хоробрий старший сержант Сил спеціальних операцій Збройних сил України.

 Перший шок після звістки про загибель наче минув. Але біль з кожним днем тільки зростає. Бо в пам’яті, наростаючою сніговою кулею, випливають щасливі моменти нашої багаторічної дружби та плодотворної співпраці на розвиток українського спорту. І ця біль від втрати друга досі розриває моє серце.

В цій публікації я хочу трохи віддати шану та борг пам'яті близькому другу. Андрій мав багато друзів. Але саме мені випала доля в перші дні писати коротку біографічну справку про його життя для інших сайтів.

А цією статтею-реквіємом хочу поділитись своєю пам'ятю про нього. Бо опубліковане в мережі зберігається довше ніж живе слово. 

ОСОБИСТІСТЬ

В кінці минулого року Андрій мені прислав свої результати теста IQ. Це показник дуже обдарованої особи. 

Навіть сухі біографічні дані підкреслюють різносторонність його особистості
Андрій Щербанівський народився 15 січня 1979 року, в станиці Зеленчукська, Ставропольського краю (Північний Кавказ). В 1986 році родина переїхала до Києва на Лісовий масив.
Навчався Андрій спочатку в школі 202, потім в 212. В шкільні роки займався гандболом. В старших класах захопився біатлоном. Також займався в радіотехнічному гуртку в Міському Палаці піонерів.

Після закінчення школи в 1995 році вступив на радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту.

В березні 2001 року отримав вищу освіту за спеціальністю "Біотехнічні та медичні апарати і системи" та здобув кваліфікацію радіоінженера конструктора-технолога.
В 2001-2002 роках служив строкову службу в спортивній роті ЗСУ.
З 2005 і до війни працював в компаніях електротехнічного напрямку.

МАРАФОНЕЦЬ

Андрій був різносторонньо розвинутою людиною. Він був фанатом спортивного руху та активного способу життя.
З 1996 року захопився легкою атлетикою. З початку тренувався у тренера Гордієнко, а потім в групі Костянтина та Наталі Лебедєвих у непростій дисципліні - марафонський біг. В його активі десятки успішних фінішів в марафонських забігах. Мав особистий рекорд подолання 42 км за дві з половиною години.
Той, хто хоч раз бігав марафон знає, що це неабиякий результат, в який вкладена дуже-дуже велика робота та тренувальний час. Цей результат показує, що Андрій був не тільки обдарованим бігуном, але мав дуже сильні вольові якості.

Згодом, коли родинне життя та офісна праця не залишили часу на підтримку фізичної бігової форми, результати істотно впали. Але тяга до випробування своїх фізичних можливостей залишилась. Тому Андрій ще не раз долав марафони.

Останні роки в нього була традиція самостійно долати марафонські 42,2 км вдома, в свій день народження - 15 січня.

Мені запам'яталося його задоволення від подолання марафона у Франкфурті в 2009 році. Після фінішу він розповідав, що кількома роками раніше він біг по цій трасі на результат, але залишився розчарованим бо був незадоволений досягнутим фінішним часом. А цей раз майже всю дистанцію подолав пішки, ледь вклався в ліміт часу.  Зате отримав масу задоволення від того, що все побачив, всіх роздивився та з усіма поспілкувався.

На пікі спортивної форми Андрій пробував свої сили навіть в ультрамарафонській дистанції (100км).

В 2003 році в Голландії брав участь в добовому пробігі.

Не обійшов увагою екзотичну на той час дисципліну - гірський біг. Був учасником Чемпіонатів Європи та Світу. Спочатку як спортсмен.

Потім як адміністратор та організатор Чемпіонатів України. В 2013 році Андрій Щербанівський виступив співзасновником громадської організації Асоціація скайранінгу України.

В 2005 році Андрій Щербанівський разом з однодумцями заснував перший в Україні професійний марафонський клуб «Тарас Бульба». І разом з одноклубниками почали в Києві організовувати якісні бігові заходи, де кожен бігун відчував атмосферу свята.

Ці заходи були магнітом для любителів бігу всієї України. Марафон «Київська Русь», пробіг «Золоті Ворота», Хрещата миля, Слов’янський марафон…

Ці бігові заходи були організовані командою ентузіастів за сучасними стандартами і тому сприймались в середовищі любителів бігу на високому рівні. Також ці заходи дали поштовх для розвитку сучасної бігової культури, як в Києві, так і в Україні.

Пам'ятаю, як завдяки Андрію в 2010 році в Переяслав на Слов'янський марафон приїжджала ціла команда бігунов зі Швеції. Це додало великого клопоту, бо розмістити комфортно в маленькому місті два десятки шведів було проблемно. До того ж існував мовний барьєр. Але Андрій всі дні перебування шведів на марафоні в Переяславі опікував їх, жваво спілкувався з ними біглою англійсько мовою. А потім ще виступив у них гідом-екскурсоводом по Києву.

Я не фанат футболу і тому в своєму житті лише раз був на великому футболі. Та і то випадково. Колись в 2010 році мене в Києві витягнув на великий футбол молодший брат. Була якась принципова гра Динамо (Київ) - Шахтар (Донецьк). Звичайно, квитки можна було придбати лише з рук перекупників.

ОРГАНІЗАТОР

Моя дружба з Андрієм та його дружиною Оленою почалась з 2008 року, коли родина Щербанівських долучились до команди організаторів тріатлону «Слов’янська Хвиля» в Переяславі. Завдяки Щербанівським, організація тріатлону СХ стала більш системною, якісною та сучасною.

Всі ці роки ми давали життя спортивним проектам, намагаючись зробити з них яскраві свята европейської якості. І нам це вдавалось!
Андрій був з тих, хто в період підготовки заходу, без самопіару, послідовно, системно та сумлінно робив величезний обсяг секретарської та комунікаційної організаційної роботи. Створював та адміністрував сайти, листувався з учасниками та спонсорами, розробляв дизайни буклетів. А в дні проведення заходів ще робив багато техничної організаційної роботи.

Завдяки Андрію заходи становились більш привабливими, сучасними, яскравими та конкурентоспроможними. Його інженерне системне мислення дозволяло чітко структурувати всю інформацію в важкому організаторському процесі.

Здобутий організаторський досвід дозволив Андрію впевнено брати участь в допомозі іншим новим біговим та тріатлонним проектам в Україні. З 2013 року Андрій Щербанівський з дружиною Оленою були членами команди Run Ukraine, займалися організацією в Києві марафонських та півмарафонских забігів.

В цей же час жодна подія з триатлону чи дуатлону від київського клубу Тріатман не проходить без допомоги Щербанівського.

В 2018 році Андрій Щербанівський допомагав в організації забігів з перешкодами Legion Run.

Андрій також виступив організатором забігу у горах по снігу  "Близниця - Вертикальний километр", який об'єднує любов до бігу, гір та екстріму.

ДРУГ

 

Чи не головною рисою його характеру була рішуча впертість. Кажуть немає в психології такого поняття - рішуча впертість, але я не згоден. Андрій частенько був таким рішучим та непреклоним, що нагадував мені якусь стихію, яку неможливо зупинити. Можливо саме ця риса дозволила йому досягти неабияких досягнень на життєвому шляху. А може стала роковою, бо слідуючи своїм принципам, він не міг звернути з вибраного шляху навіть в хвилини небезпеки. 

Андрій мав стільки позитивних та корисних якостей, що всі його недоліки в характері були непомітні. 

 

 

МАНДРІВНИК

Андрій дуже любив подорожувати. Особливо в гори. Кожен рік будь якої пори року він ходив походами по Карпатським горам.

Карпати були для нього рідними, майже домашніми. Він знав про них все. Складав туристичні маршрути для колег і потихеньку привчав їх любити гори. В 2012 році йому підкорився гордий Ельбрус.

Завдяки Андрію в моєму активі є зимовий похід по Чорногорському хребту з під'омом на Говерлу в екстремальних умовах.

Той похід мабуть найяскравіший спогад в моєму туристичному досвіді. Ми тонули в снігу, мерзли на вітру, блукали серед засніжених смерек, ночували в холодних палатках і колибах. Багато цікавих та смішних історій можна розказати про ту пригоду. 

ПАТРІОТ

Андрій Щербанівський мабуть перший, хто послідовно з початку 2000-х років українізував спортивний простір. Це було задовго до того, як українська мова стала трендом і зброєю захисту національних інтересів.

На багатьох бігових та тріатлонних змаганнях він українською мовою вів комунікаціїну та секретарську організаціїну роботу. І завдяки йому всі протоколи пробігів велись українською мовою. Він в рівною мірою спілкувався, як українською, так і російською мовами.

Пам'ятаю, як його передстартові брифінги українською мовою на тріатлоні СХ дратували деяких російських тріатлетів. На що сам Андрій неодноразово вступав в дискусії на спортивних форумах в інтернеті і запевняв опонентів, що в Україні немає проблем з мовним питанням.

Мабуть тільки близки друзі знають, що російська агресія з 2014 року глибоко торкнулась його родини. В Криму похований батько Андрія та живе єдинокровний брат. І коли почалось захоплення росією Криму, ці події перервали родинний зв'язок зі старшим братом. Як розповів Андрій, вони по телефону спокійно поговорили з братом. Виявили глибоку розбіжність у погляді на те, що відбувається. Брат вибрав сторону агресора. Після цього вони попрощались і единим проханням від Андрія до брата було, щоб він доглядав могилу батька.

В якусь чергову після 2014 року хвилю мобілізації Андрій був призваний в ЗСУ на рік та брав участь в АТО. Він дуже пишався тим, що після закінчення базового курсу підготовки пройшов відбір в самий елітний підрозділ Сил спеціальних операцій.

Вже в полку, під час підготовки та бойового злагодження Андрій здійснив необхідну для фахової підготовки операторів ССО кількість стрибків з парашютом. А після демобілізації Андрій взяв участь в  шаленому заході, де учасники спочатку здійсніють стрибок з парашютом, а потім одразу біжуть марафон 42 км. 

Читайте>> Kozak Race 2017

В пам'ять врізались його слова, коли під час мобілізації він якось подзвонив та сказав: "Все, Женька, ми вирушаємо на півроку в зону бойових дій. Телефони здаємо. На зв'язку мене не буде. Якщо зі мною щось трапиться - допомогай Олені...

 

З початком повномаштабної російської агресії ми з Андрюхою не вагаючись встали на захист країни. 

Хоча і він і я мали законні підстави залишатись в тилу. Він - батько трьох дітей, я - інвалід другої групи.

Але хіба можна сидіти вдома чи тікати в евакуацію, коли твій військовий досвід потрібен країні?

 

 

В перший день війни він добирався попутками в свій полк в Кропивницькому, бо громадським транспортом було вже не доїхати.  Я в цей день ще збирав рюкзак, щоб наступного дня прибути в військомат і відправитись в військову частину. 

За рік війни і йому і мені довелось багато чого пережити. В силу спеціфіки служби він не повідомляв де саме виконує бойові завдання.

Але так вийшло, що війна для нас закінчилась в один день, на одній ділянці фронту.

Моє останнє місце служби в зоні бойових дій - Куп'янськ. 

Андрій загинув в населеному пункті Лиман Перший під Куп'янськом.

22.03.2023  Андрій загинув виконуючи бойове завдання.

22.03.2023  Я отримав наказ на звільнення зі служби за станом здоров'я.

Така історія.

 

 

Останній раз з Андрієм ми бачились восени 2021 року, коли ми з дружиною приїжджали бігати Київський півмарафон. Ми заїхали в гості до Щербанівських де як завжди тепло та добряче посиділи за столом. 

 

В перший день війни ми останій раз розмовляли з ним по телефону.

Далі в силу службових обмежень, наше спілкування вже звелось до коротких повідомлень в месенджерах.

 

За час війни мені довелось неодноразово бути на похоронах та панихидах загиблих бійців. 

Іноді в якості старшого почесної  варти. Іноді випадково. Іноді на похоронах своїх підлеглих. 

Тобто, побачив вже багато. Похорони Андрія були перші, де я ховав друга.

Можу сказати що провели Андрія в останній путь дуже достойно.

  Прийшло багато друзів, колег, рідних. 

  Було багато військових та побратимів. 

  Під час церемонії прощання біля труни була розповідь про його життя та здобутки. 

  Грала військова сурма та звучав гимн.

  Був почесний салют зі стрілецької зброї.

  Вперше побачив дуже потужну церемонію з прапором над труною, який залишили родині. 

  Могила Андрія (хай би ії не було) знаходиться в достойному місці. Ії легко знайти на Лісовому кладовищі Києва на Алеї Героїв  (Ділянка #58 ряд 1-д місце 4).

Провели в останній путь Андрюху достойно, бо він був настоящєю достойною людиною. 

 

 

 

Для мене ж він завжди буде Героєм України. Бо впродовж свого життя він робив все для того, щоб Україна розквітала. І, захищаючи Україну, віддав саме цінне - своє життя.

Тож хто ж має бути Гєрой України, як не Андрій Щербанівський?

А Гєрої не вмирають!

 

Дякую тобі, Андрюша, позивний "Панда", за нашу довгу, вірну та цікаву дружбу!

Колись там, на небесах, ми все одно зустрінемось та ще не раз побалакаємо про те, як ми цікаво та з користю для країни прожили земне життя!

 

 

 

 

Остання зустріч родини Щербанівських була в листопаді 2022 року, коли Андрій був на навчаннях за кордоном.

Андрій Щербанівський залишив нам свій творчий спадок про події, в яких брав участь.

Іноді, під враженням від чергового походу або змагання, він сам присилав мені статті для публікації на нашому клубному сайті. Іноді я його просив поділитись своїми враженнями. І він ніколи не відмовлявся. Бо талановита людина - талановита у всьому.

Він не соромився ділитися пережитими емоціями. У нього це виходило цікаво, з гумором та іронією. 

Статті Андрія Щербанівського можно почитати на сайті спортклуба "Стаєр-Атлон"

Читайте>>  Карпати – зима 2019.

Читайте>>  Зимний поход по Карпатам 2018

Читайте>>  Слобожанский дуатлон "Беляевка" 2017

Читайте>>  Kozak Race 2017

Читайте>>  Коли гори сміються

Читайте>>  Сім чудес Біляївки.

Читайте>>  Пригоди киянина на Тристар Естонія.

Читайте>>  "Палочка-Выручалочка"... или как ходить в поход по Крыму.

Читайте>>  Заруба в Беляевке...

Читайте>> Слобожанское пекло

Фотоальбом >> Пам'яті Андрія Щербанівського

Пам'ять про Андрія також залишилась в публікаціях на сайтах

Янголи спорту

Інститут національної пам’яті

Панов Євген©квітень, 2023